Славутицький міський методичний центр
Вівторок, 14.07.2020, 01:20
Вітаю Вас Гость | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід
Контакти
Бакинський квартал, б.15, м.Славутич,Київська обл.07101
тел.: (04579) 2-35-32
e-mail: metodslavutich@ukr.net
web: slavmmc.at.ua
Пошук
Меню сайту
Календар подій
«  Травень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Сектори центру
Методична служба [1386]
Деревянко О.С.
Науково-методична рада [53]
Деревянко О.С.
Дошкільна освіта [220]
Терещенко І.А.
Початкова освіта [192]
Корень Л.О.
Олімпіади, МАН, конкурси... [614]
Деревянко О.С.
Виховна робота [775]
Полегенько Я.П.
Бібліотечно-бібліографічна робота [231]
Іванова Я.Є.
Психологічна служба [112]
Єзан Н.П.
Мови і література [171]
Мандровний О.М.
Фізична культура, технології, естетичний цикл знань [187]
Касьяненко Л.Л.
Природничо-математичний цикл знань [58]
Суспільствознавство [169]
Ми у facebook
Методист ДНЗ
Початкова школа
Словесники
psyh.blog
...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2020 » Травень » 18 » Визначені переможці ІV міського конкурсу-акції «Педагогічне есе»
11:14
Визначені переможці ІV міського конкурсу-акції «Педагогічне есе»

16 травня 2020 року закінчився ІV міський конкурс-акція «Педагогічне есе». На конкурс надійшло 8 творчих робіт до номінацій «Вчителі ЗЗСО» та «Вихователі ЗДО».

Творчі роботи у номінації «Вчителі ЗЗСО» журі оцінило наступним чином:

  • І місце – есе вчителя початкових класів Славутицької школи  № 1 Л.О. Корень з теми «Виховувати словом»;
  • ІІ місце поділили есе учителя української мови та літератури Славутицької школи № 3 Т.В. Купрієнко з теми «Мій досвід – то моє багатство» та есе учителя географії, основ здоров’я Славутицької школи № 3 Н.О. Галузи з теми «Велич слова»;
  • ІІІ місце – есе вчителя початкових класів Славутицької школи  № 1 О.М. Цулун з теми «Навчати і виховувати словом».

У номінації «Вихователі ЗДО» жури визначило таких переможців та призерів:

  • І місце – есе директора дитячого будинку «Центр захисту дітей» В.І. Лати з теми «Точка опори»;
  • ІІ місце – есе старшого вихователя дитячого будинку «Центр захисту дітей» О.М. Тарикіної з теми «Творча професія педагога»;
  • ІІІ місце посіли есе вихователя ДНЗ № 5 І.О. Шеремети з теми «Слово – то мудрості промінь…» та есе вихователя ДНЗ № 8 І.М. Клименок з теми «Педагогіка партнерства».

Оцінювання творчих робіт проводилося за наступними критеріями: власний аналіз ситуації; цікаві приклади; ефективні рішення проблем; корисні пропозиції; оригінальні, цікаві погляди і підходи; неформальна мова; живий стиль.

Цього року були визначені наступні напрями конкурсу:

  1. Образ майбутнього освіти.
  2. Психологічний портрет сучасного учня/вихованця.
  3. Мої педагогічні знахідки.
  4. Педагогіка партнерства.
  5. Навчати і виховувати словом.
  6. Продовження кращих педагогічних традицій.

Мета конкурсу-акції «Педагогічне есе» – підвищення професійної майстерності педагогів міста, громадське обговорення освітянських проблем, оприлюднення кращого педагогічного досвіду, інноваційних ідей, підтримка творчої праці педагогів.

Автори будуть нагородженні дипломами відповідно до наказу управління освіти і науки «Про результати міського конкурсу-акції «Педагогічне есе» у 2019/2020 навчальному році». 

На завершення пропонуємо прочитати есе педагогів, які вибороли І місця.

Олександр Мандровний, методист міського методичного центру

 

Л.О. Корень, учитель початкових класів 

Славутицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1

 Виховувати словом

Значення слова для людини не піддається оцінюванню. Недарма ж Біблія каже, що спочатку було Слово. Воно є, без сумніву, єдиною зброєю вчителя. 

Загляньмо подумки в шкільні кабінети під час уроку. Ось вчитель першокласників  біля дошки  демонструє своїм учням нову літеру, показує малюнки, «проспівує» склади. А тут, в кабінеті фізики, мова йде про  напругу, опір, силу струму, складаються моделі електричного кола.  За дверима хімкабінету щось змішують, розчиняють, роблять досліди; всю дошку записав формулами наш математик; на карті в історичному кабінеті йдуть запеклі баталії,  ліричні вірші лунають з відчинених дверей кабінету літератури… Йде навчально-виховний процес. До послуг вчителів таблиці, карти, схеми, мультимедійні презентації,  відеофільми і ще не знаю що придумають за кілька років. 

Але чого варті всі ці засоби без влучного, точного, поставленого в потрібний час і в потрібному місці слова вчителя? Саме своїм словом, правильно поставленим акцентом чи правильно сформульованим запитанням вчитель робить урок  процесом, логічною послідовністю, а не арифметичною сумою окремих дій. В цьому проявляється професіоналізм вчителя. А за довгі  години, що витрачені на  ретельне продумування кожного слова, діти віддячать   зацікавленими живими поглядами своїх очей,  бажанням працювати і тією особливою атмосферою в класі, коли відчуваєш, як з’являється щось нематеріальне, дуже велике і важливе, одне на всіх. Синергія, якщо користуватися словами-термінами. В такі моменти і відбувається, власне, виховання, а точніше «самовиховання». І кожної молодої особисті окремо і класного колективу як спільноти. 

Є в арсеналі вчителя і особливі «виховні» слова. І це в жодному разі не заклики до належної поведінки чи різкі зауваження. Нікого не здивую, якщо скажу, їх вплив неефективний  і тимчасовий.  А якщо так : «Я знала, що в тебе вийде!», «Ти справжній мислитель!», «Я пишаюся тобою!», «Дуже порадував своєю роботою!», «Ти чудово справився!», « Без тебе урок би не вийшов!», «Прекрасно прочитав вірш!», «Я щаслива бути твоїм вчителем!»…

 Ці слова можна говорити вголос при всьому класу, можна тихенько сказати на вухо конкретній дитині в потрібний момент, можна написати на браслетику і вручити учневі, можна записати в щоденнику, можна… (далі ваша фантазія і ваші конкретні обставини). Зрозуміло, що завдання таких слів – мотивувати, поселити в душі дитини впевненість, що вчитель його бачить, поважає, цінує, вірить в нього.  При цьому важливо розуміти, що в даний момент ваш учень може не відповідати тим характеристикам, які ви йому даруєте. А ви уявіть його таким, яким хочете бачити, «домалюйте» його. 

Так, саме «домальовуванням» називає такий прийом автор і провідник гуманної педагогіки Шалва Амонашвілі. І він радить не шкодувати фарб! Радить «домалювати» дітей, їхніх батьків, своїх колег, свого директора, своїх друзів і знайомих. Якщо вам здається, що так ви втратите свій авторитет, що роздавати незаслужену похвалу – це непедагогічно і негідно вчителя, подумайте ще раз. 

Чому ми з такою легкістю роздаємо негативні характеристики: записуємо зауваження в щоденник, виголошуємо гнівні промови на уроці і батькам по телефону – у мене, мовляв, не побешкетуєш ? Вважаємо це правильним: ми ж вчимо, як можна чинити, а як не можна, ми ж бажаємо вихованцям тільки добра. А по суті  лише випліскуємо своє роздратування. Тут виховання, а точніше мистецтва виховання,  немає. Які при цьому звучать слова? М’яко кажучи, НЕ натхненні, НЕ добрі, НЕ високі, НЕ мотивуючі. 

Хіба таких чекають діти від учителя?  То чи варто?  Хай наше слово буде теплим, сонячним, світлим, духовним, адже на стародавньому санскриті «Учитель» -  це той, хто дарує світло. Можна спробувати у класному щоденнику поведінки записувати не тільки порушення, а, насамперед, приємні, позитивні моменти. Адже такі обов’язково знайдуться на уроці, особливо коли концентрувати свою увагу і зусилля саме на них. Цікаво буде дізнатися, який словниковий запас ми маємо для вираження позитивних емоцій.

Дуже бережно і з любов’ю потрібно ставитись до слів своїх вихованців. Діти повинні знати і відчувати, що вчитель їх слухає, розуміє, цінує їхні думки. Якщо на поставлене  запитання учень дає гарну відповідь і отримує схвалення вчителя, решта намагаються повторити цю відповідь. Знайома ситуація? А якщо ви попросите прошепотіти відповідь вам на вухо? Кожен буде шукати свої слова і плести з них свої думки. А вчитель їх обов’язково вислухає і скаже щось у відповідь, теж пошепки, особисто для кожного, віч-на віч.  

Отже, ми використовуємо слово як засіб спілкування, живого спілкування між учителем та учнями на уроці. Тут до ваших послуг весь арсенал інтонацій, поглядів, доторкань.  Звичайно, мова йде про завдання, де треба щось проаналізувати, висловити власну думку чи ставлення. Це теж прийом Амонашвілі під назвою «Нашіптування». 

У письмових роботах важливо помічати і відзначати всі вдалі, красиві, художні слова та вирази. З дозволу автора зачитувати їх перед класом. Хочу поділитися одним твором четвертокласника. Це просто творча вправа на уроці, але твір вийшов чудовий. Ось він.

Підсніжник

Підсніжники з’являються ранньою весною. Ніби-то їх весна послала сказати людям, що ось я вже йду. І ось вам доказ – підсніжники. Вони завжди дивляться донизу. Чому? Мабуть, вони розмовляють із рідною землею. Весна вбрала їх у біле вбрання, щоб серед снігу тільки найуважніші змогли побачити їх. Але згодом сніг розтане, і всі зрадіють підсніжникам.

А чого варта ось ця думка іншого четвертокласника:

«Я хочу провести літо з веселим настроєм. Та спалити всі зошити окрім цього» (пунктуація автора). Це зошит для творчих робіт, де вчитель не виправляв помилок, а читав думки учня і ділився своїми. 

Дійсно велику силу має слово. І якщо воно іде від душі, вимовляється з любов’ю, воно і є носієм того Світла, яке Вчитель несе своїм Учням.


 

В.І. Лата, директор дитячого будинку «Центр захисту дітей»

Точка опори

... Лише тепер я зрозуміла зміст подій, випадковостей, знаків долі... Тільки зараз, через багато років, збагнула, що то саме життя готувало мене до роботи з дітьми, змушуючи шукати виходи із різноманітних життєвих ситуацій. Походи, змагання, пікніки, екскурсійні поїздки, тематичні вечори, конкурси, календарні свята, живі та цікаві уроки, невимушені бесіди - ось неповний перелік форм виховання і навчання, які використовували мої вчителі. Було весело, легко і важко водночас. Бо, крім пізнання світу, кожен мав виконати доручену справу, від якої залежав успіх команди. Підвести було не можливо...

Відбувалася своєрідна репетиція майбутньої професійної діяльності, проба на міцність, небайдужість, толерантність, витривалість, любов до дітей.

Щоб допомогти знайти правильне рішення, треба мислити так, як той, хто його шукає. Щоб зрозуміти дитину, треба дивитися на світ її очима. Щоб пояснити її дії та вчинки, треба пережити її емоції.

Відколи пам’ятаю себе, я завжди знала, що буду працювати з дітьми. Це відбувалося на рівні підсвідомості. Тому вибір професії був легкий та однозначний. Орієнтиром слугував приклад моїх вчителів.

А щоб навчити дітей, і не тільки шкільним наукам, треба самій багато вміти і знати. Необхідно постійно рухатися вперед, приймати нове і незвідане. Тому і пропоную дітям створювати мікс із мого багаторічного досвіду і їх новітніх здобутків та переживань для того, щоб знайти оте єдине правильне рішення, яке дасть їм можливість успішно балансувати на межі почуттів, законів, норм, правил загальнолюдської моралі, досягати кар’єрних успіхів та бути щасливими.

– Ми не маємо права споживати щастя, не виробляючи його,– так сказав Б.Шоу. Ці слова стали моїм життєвим кредо.

І коли здається, що ось-ось закінчаться сили і вичерпається запас енергії, тоді я звертаюся до слова... Звідкілясь воно береться саме в той час, таке необхідне, таке мудре і просте, до якого прислухаються діти. Воно зцілює нас і об’єднує. Тоді ми разом робимо крок уперед.

Хто я? Вихователь? Вчитель? Опікун? Законний представник?... Ні, я точка опори для щасливого старту дітей, у яких батьки «вибили землю з-під ніг». 

Тому і шикуються слова рядками, допомагаючи тримати баланс та міцно стояти, коли діти роблять поштовх, злітаючи у щасливе майбуття.

Лежала при дорозі зернина у траві,

І снилась тій небозі водиця у ставі.

«Якби хоч краплю сині, лазурі із небес

Пролить на зсохлу ниву - з душі би страх пощез.

Ото б вже забуяла я колосом рясним,

А, може б, розквітала букетом неземним...

Я б радість дарувала, лунав би щирий сміх,

І щастям напувала мандрівників усіх!»

Так думала зернина, чекаючи води.

Набігла тут хмарина, линула - не біди.

Зіп’явсь пагінчик в небо, росте швиденько так,

І викохавсь, як треба, овва, якийсь будяк!

Ну що це за халепа? Кому це треба й як?

Ну хто ж йому зрадіє? Адже ж бо є будяк?!

Тут бджілка прилетіла, присіла на листку,

Попоралась уміло, а він їй дав медку.

1 зовсім не колючий, і навіть не страшний.

Лиш біль в душі пекучий, тому весь час сумний...

І дивувалась хмара: «Напоєне ж зерня,

А звідки ця примара, химера і марня?»

А звідти, люди добрі, що в землю цю впаде,

Те й виросте назовні - другого не буде.

Але й без них не можна, бо бджоли в світі є,

І квітка, хоч колюча, та мед усе ж дає.

Категорія: Мови і література | Переглядів: 83 | Додав: Яна | Теги: Педагогічне есе? 2020 | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт

2019/2020
http://picasion.com/
АКТУАЛЬНО!
Дошка пошани
http://picasion.com/
міні-EdCamp Slavut
Наш блог
INUDECO
МОНУ
imzo.gov.ua
ЗНО
КОДА
ДОН
КНЗ КОР "КОІПОПК"
МАН
Міська рада
Управління освіти
pedpresa.com
osvita.ua
Славутицький ММЦ © 2020